UK
Луїджі Гальвані, італієць, який жив між 1737 і 1798 роками, став професором анатомії в Болонському університеті в 1775 році. Під час своїх досліджень, експериментуючи з нервовою та м’язовою системою жаби, він побачив, що жаба рухалася, коли металеве долото торкалося мертвої жаби. У цей момент він виявив електрохімічний зв’язок, створений металом на живих істотах. Він зосередився на цій ідеї. Він зібрав і опублікував своє дослідження на цю тему в 1791 році. Це дослідження викликало великі суперечки в науковому світі. Вольта висунув думку проти цього відкриття. Він думав, що це сталося від металевої дуги. У результаті цих дискусій почали досліджувати доцільність електротерапії шляхом подачі постійного струму живим істотам.
Алессандро Вольта (1745-1827) був дуже вражений ідеями та роботами Гальвані. Він розвинув ідею, що різні метали можуть мати електричні зв’язки, і завдяки цьому зв’язку може вироблятися енергія. Він інтенсивно працював у цьому напрямку. У результаті своїх досліджень він виявив енергію, що є результатом електричного зв’язку міді та цинку, і продовжив свою роботу, щоб перетворити її на накопичену енергію (акумулятор). А в 1799 році гальванічні батареї Volta були прийняті Королівським інститутом.
Грунтуючись на досвіді Вольти, Гемфрі Деві (1778-1829) почав працювати над реакціями та результатами різних металів з різними хімічними властивостями. Вольта в основному зосереджувався на енергії, що виходить від контактів різних металів. Однак поєднання двох різних металів викликало хімічну реакцію. І ця реакція викликала різновид гальванічного покриття. В результаті дослідів Деві добув калій з платиновим катодом гальванічних батарей. Це привело його до думки, що один метал можна покрити іншим.
Майкл Фарадей, ще один британський хімік, який працював з Гемфрі Деві, спостерігав у своїх експериментах у 1813 році, що постійний струм, утворений реакціями об’ємних металів, протікає шляхом хімічного електролізу, і створив для цього наукову основу. Цей закон відомий як закон електролізу Фарадея. Корозію та втрату щільності різних металів (ASTM G102) все ще проводять у світлі цієї інформації.
Перший зафіксований офіційний експеримент цинкування шляхом занурення заліза в розплавлену цинкову піч був проведений французьким хіміком П. Ж. Малуеном у 1742 році та представлений Французькій королівській академії.
У 1836 році інший французький хімік Станілаус Транквілл Модест Сорель запатентував методи залізнення через цинк, очищення 9% сірчаною кислотою та підготовки поверхні хлоридом амонію. Через рік, у 1837 році, Британський патентний інститут схвалив цей метод. У 1850 році британська гальванічна промисловість здійснила гальванізацію 10 000 тонн на рік.
Сфери використання оцинкованих металів
Коли гальванізація була вперше представлена, вона використовувалася для захисту великих сталевих конструкцій від корозії. Сталі, виготовлені особливо у важкодоступних місцях, почали використовувати в лініях електропередачі з перевагою попереднього монтажного покриття та тривалого терміну служби проти властивості сталі, яка легко іржавіє. З плином часу, оскільки використання сталі у світі збільшувалося завдяки технологічному прогресу та легкій обробці сталі, паралельно збільшувалася й гальванізація.
Збільшення виробництва сталі перед гарячими воєнними роками призвело до розвитку оборонної промисловості. Постійно зростаюча потужність зростала у зв'язку з різними секторами. США та багато розвинутих країн Європи здійснили промислову революцію насамперед за допомогою сталі.
Сьогодні в Європі є чудові зразки металоконструкцій тих років. І звичайно, майже всі ці сталі оцинковані.
Протягом приблизно 150 років всі види сталі, склад яких підходить для гальванізації, все частіше оцинковуються. Сьогодні гальванізація стала незамінною для багатьох галузей.